Розуміння того, що відбувається ще не означає, що у нього є сенс.

Сергій Чаплигін 
«Підйом, трамваї, ... робота, вечеря, сон; понеділок, вівторок, середа ... все в тому ж ритмі ... Але одного разу постає питання «навіщо?». Все починається з цієї пофарбованої подивом нудьги».
«Міф про Сізіфа» ( Le Mythe de Sisyphe) — філософське есе Альбера Камю про абсурд, як метафізичний стан людини у світі та двобій з дійсністю.
Сізіф кинув виклик Богам. Коли прийшов час помирати, він спробував втекти з пекла. За це Боги вирішили його покарати: він вічно повинен був закочувати величезний камінь у гору, звідки той незмінно скочувався вниз, і все потрібно було починати спочатку. Боги вважали, що на світі немає нічого жахливішого, ніж важка і даремна праця.
Камю представляє безперервну і безглузду працю Сізіфа як метафору сучасного життя, витраченого на даремну працю на фабриках і в офісах. «Сьогоднішній робочий кожен день свого життя трудиться над однією і тією ж задачею, і ця доля не менш абсурдна. Але це трагічно тільки в рідкісні моменти, коли це усвідомлюється».
Тому сенс життя, за Камю, - свідомий виклик абсурдові, навіть не сподіваючись на його остаточне подолання. Бо саме це надає життю сенсу і краси.
То як же має жити людина абсурду?